Порадник учителя української мови та літератури

3міст уроку української мови. Вимоги до змісту сучасного уроку

3міст уроку української мови. Вимоги до змісту сучасного уроку (лінгводидактичні, науковий рівень, оптимальність і змісту, єдність навчання і виховання, зв'язок змісту уроку з життям).

Урок є основною формою навчально-виховного процесу одного і того колективу учнів за певною програмою. За оптимальної організації він забезпечує міцне й усвідомлене засвоєння навчального матеріалу, формування знань, умінь і навичок.

Сучасний урок мови — це насамперед урок, на якому вчитель уміло використовує всі можливості учня, весь його творчий потенціал з метою активного розумового розвитку, глибокого й усвідомленого засвоєння лінгвістичних знань, формування комунікативної компетентності та морально-вольових якостей, відтак — виховання мовної особистості.

Сучасний урок української мови — поліфункціональне, багатоаспектне явище в навчально-виховному процесі. Він характеризується низкою особливостей.

Найголовніша його особливість — виховання мовної особистості, національно свідомого громадянина України. На уроці реалізуються комунікативно-діяльнісний, українознавчий, функціонально-стилістичний та інші аспекти навчання мови. Саме він забезпечує комплексний підхід до навчання і виховання, реалізацію найголовніших цілей — дидактично-розвивальної та виховної. На уроці розкривається краса й багатство української мови та створюються умови для їх засвоєння учнями і користування у своїй комунікативній діяльності.

Сучасний урок слід розглядати як складну організаційно-педагогічну систему, що включає взаємопов'язані і взаємозумовлені компоненти, у центрі якої иаходяться суб'єкти навчально-виховного процесу — учитель і учні.

Для сучасного уроку характерне широке коло завдань. Він має бути спрямований на формування особистості учня, давати школярам загальний розвиток через засвоєння спеціальних знань, передбачених шкільною програмою з мови, розвивати їх пізнавальні й творчі здібності.

Зв'язок змісту уроків із життям можна розглядати у вузькому і широкому аспектах. Звужене розуміння цього питання зводиться до опори на знання учнів теорії предмета (відомості з лексики, фонетики, словотвору, граматики і стилістики), яка е основою формування практичних умінь і навичок — орфографічних, пунктуаційних, мовленнєвих. Проте знання однієї лише теорії ще не забезпечує належного розвитку учнів, достатньої грамотності і культури їхнього мовлення. Потрібна інтенсивна практика — виконання стрункої системи різноманітних завдань і вправ.

Під зв'язком навчання мови з життям у широкому аспекті розуміють формування в учнів умінь і навичок застосовувати (використовувати) у практичній роботі набуті в школі знання. Йдеться, зокрема, про вміння і навички зв'язного усного і писемного мовлення, навички швидкого і свідомого читання, вміння виступати з доповіддю, в дебатах, вести ділове листування тощо.

Шкільна практика, педагогічний досвід, набутий учителями-словесниками, дозволяють визначити основні види зв'язку навчання мови з життям. Найважливіший з них — це розкриття ролі і значення наукових знань з предмета в житті, в мовленнєвій практиці учнів. Тут доцільною є попередня орієнтація учнів у життєвому і практичному значенні виучуваного питання. Звичайно, вивчення далеко не всіх питань шкільного курсу української мови повинне починатися з розкриття їх практичного значення. При цьому слід ураховувати суть самої теми, організацію уроку, зміст і характер майбутньої роботи. Так, під час вивчення синонімів указується, що вміле користування ними збагачує мовлення, допомагає точніше, виразніше висловити думку, уникнути невиправданого повторення тих самих слів, однотипних зворотів і синтаксичних конструкцій. Важливе практичне значення має також знання поділу іменників на відміни, числівників — на групи, чітке розрізнення видів дієслів, простих і складних речень. Без цього, власне, навряд чи можна свідомо користуватися орфографічними і пунктуаційними правилами.

Зв'язок уроків української мови з життям досягається посиленням практичної спрямованості в проведенні занять. Економне розкриття теми, усунення невиправданих повторень і дублювань дає змогу займатися на уроці найбільш істотним і потрібним — розвитком усного і писемного мовлення учнів.

Науковий рівень змісту уроку визначає насамперед теоретична (лінгвістична) основа, на яку спирається вивчення предмета. Теоретичні відомості з мови повинні являти собою коротко і в доступній формі викладену наукову граматику. Урок, проведений на недостатньому або низькому рівні той, коли вчитель ігнорує сучасне розуміння мовних явищ і понять, граматичних категорій, форм. Наукові основи уроку мови в загальноосвітній школі, який за своєю метою (дидактичною, розвиваючою, виховною), змістом, структурою і методами навчання відповідає найновішим досягненням теорії й практики роботи в школі.

     Розвиток творчих здібностей на уроках                  української мови та літератури   

Про творчість говорять і пишуть багато. І на це є свої причини. Розвиток суспільства у нових умовах ставить завдання-формування творчого потенціалу особистості. Але саме поняття "творчість" кожен з нас розуміє по-різному. Для одного учителя творчий підхід до навчання-це здібність учня творчо розвивати та доповнювати його (вчителя) точку зору. А для іншого-це вміння учня мати й відстоювати іншу (часто протилежну) точку зору. А що ж таке творчість з наукової точки зору?

Творчість - це сукупність різних здібностей людини.

Творче мислення - це своєрідний експеримент індивідуального характеру з використанням традиційного логічного мислення та фантазії. При творчій роботі відбувається кілька складних розумових процесів, але людина цього не усвідомлює. Зазвичай, людина не замислюється над тим, якими здібностями вона володіє. Тому змалку необхідно спонукати дитину до участі в різних заходах, що сприятимуть розвитку її творчих здібностей.

Чинники, які впливають на розвиток творчості

Завдання курсу української мови широкі та багатогранні. По-перше, учні повинні ознайомитися з мовою як об’єктивною реальністю, усвідомити, її роль у суспільному житті, засвоїти лінгвістичні поняття, зрозуміти структуру мови на всіх рівнях її будови, різноманітність і багатство мовних засобів. По-друге, необхідно повсякденно розв’язувати і практичні питання, що полягають у дотриманні законів і норм літературної мови, у збагаченні словникового запасу учнів, у розвиткові їх мислення, у виробленні навичок правильно, виразно, образно висловлювати думки і почуття. Тому розвиток творчих здібностей учнів — важливий складник вивчення рідної мови в будь-якому закладі освіти.

Методична наука вже на початку свого становлення розглядала питання розвитку творчих здібностей у тісному зв’язку з усіма елементами навчання й виховання.

Для успішного керівництва розвитком творчих здібностей учнів необхідно знати індивідуально-психологічні особливості дітей, постійно розвивати їх пам'ять, уяву, фантазію, а також збуджувати та підтримувати інтерес до виконання певного виду роботи. Науковість, систематичність, свідомість, наочність навчання, зв'язок теорії з практикою, прагнення до міцності знань і навичок — усі ці дидактичні принципи дадуть можливість проводити роботу над розвитком творчих умінь і навичок на високому науково-методичному рівні.

Нерідко учні втомлюються під час роботи, їм необхідна певна розрядка, додатковий стимул праці, ненав’язливе заохочення. Прочитавши казку, байку, загадку, жарт тощо, учитель зможе внести "свіжий струмінь" в урок, не відступаючи від теми.

Творчі методи, які активізують роботу учнів на уроках української мови та літератури:

• Стимулювати бажання учнів працювати самостійно.
• Заохочувати до роботи над проектами, запропонованими для роботи самими учнями.
• Переконувати учнів у тому, що вчитель є їхнім однодумцем.
• Заохочувати до максимальної захопленості у спільній діяльності.
• Виключати будь-який тиск на дітей, створювати атмосферу "відвертості".
• Надавати дитині свободу у застосування своїх здібностей.

У різних типах і видах письмових робіт є більш чи менш виражений елемент творчості, бо в них так чи інакше виявляється особистість, обдарування, смаки, уподобання, рівень підготовки. Але творчою роботою слід вважати таку, яка є наслідком цілком самостійної діяльності в процесі осмислення певної теми, питання.

Творчі або підготовчі вправи є допоміжними в процесі підготовки до написання власне творчих робіт і допомагають зрозуміти різноманітність існуючих засобів висловлення думок і почуттів, розвивають логічне мислення, тренують мозок. Тому широко використовуються такі види творчих вправ: творче списування, творчі диктанти, твори-мініатюри за опорними словами, твори за поданим початком чи кінцівкою, окремі види ділових паперів тощо.

У загальній системі творчих робіт переказ посідає проміжне місце серед різних видів творчих вправ і власне творчих робіт. Творчий елемент у переказах незначний, оскільки самостійність у них обмежена. Проте поруч з іншими видами самостійних робіт переказ — необхідний етап, який учні повинні пройти, перш ніж приступити до написання твору, тому що навчання викладати думки починається з наслідування. Крім того, переказ художнього твору чи статті збуджує певні думки, викликає відповідні настрої, розширює знання про навколишній світ.

Важливість творчих робіт з мови в тому, що вони не тільки закріплюють знання, але й удосконалюють здібності, прищеплюють любов до художнього слова, виховують високі моральні якості. У письмових творах поєднуються логічні операції (аналіз, синтез, порівняння, роздуми), спостережливість, життєвий досвід, словниково-стилістична та лексико-граматична робота. Якщо твір буде результатом свідомої роботи розуму і почуттів, продуктом власної творчості, то в ньому обов’язково відіб’ється особливість автора.

Безперечно, навчити писати твори (розповіді, описи, роздуми) — справа надзвичайно важка і вимагає від педагога старанної, продуманої праці протягом кількох років.

Самостійність та якість творів у великій мірі залежить від сформульованої теми. Щоб підвести учня до глибоко розуміння теми, слід користуватися різними методичними прийомами: інструктаж щодо об’єму теми; поради щодо змісту; попередні розмови про факти, явища, предмети, які стосуються теми; бесіди за картиною; читання віршів, оповідань тощо. У практиці деяких мовників використовуються пам’ятки, що містять у собі загальні вказівки щодо проведення твору.

Ефективним методичним прийомом є показ зразка, доступний аналіз його. Позитивні наслідки дає демонстрування кількох зразків на одну тему. Учні при цьому розуміють, що про одне і те ж явище можна говорити точно, образно, але по-різному.

Для формування навичок самостійного викладу думки усно та на письмі виключно велике значення має опрацювання учнями своїх творчих робіт. У методичній літературі відомий такий прийом роботи над творами, як виправлення їх. Звичайно, це ефективний засіб навчання, особливо якщо виправлення проводиться в присутності автора. Він, по-перше, привчає до копіткої роботи над темою, по-друге, педагог може проявити індивідуальний підхід до кожного. Нарешті, якщо викладач лише вказує на недоліки роботи, не виправляє їх, він не глушить ініціативи, а навпаки, розвиває її.

Форми роботи для розвитку творчих здібностей на уроках української мови та літератури:

1. Робота творчих майстерень (написання авторських віршів, оповідань, казок).

2. Проведення народознавчих свят.

3. Випуски художніх газет.

4. Інсценізація уривків із творів, які вивчаються за програмою.

5. Види творчих робіт на основі неповного тексту:

• а) написання кінцівки поданого тексту;
• б) написання творів за поданим початком і закінченням;
• в) відтворення кількох пропущених епізодів;
• г) творчі роботи за поданою канвою.

6. Ілюстрації учнів до прочитаних творів.

7. Проведення літературних "Брейн-рингів".

8. Конкурси авторських віршів.

9. Організація виставок "З бабусиної скрині", "Народознавчі свята на Україні".

10. Використання граматичної та лінгвістичної казки.

11. Використання нетрадиційного дидактичного матеріалу.

12. Створення комп’ютерних презентацій.

13. Використання елементів гри.

14. Створення учнями власних проектів.

15. Творчі перекази учнів на основі неповного тексту.

Використання технічних засобів навчання (кінофільмів, телепередач, звукозаписів, тощо) з метою розвитку творчих здібностей учнів збагачує методику викладання української мови, дає можливість розробляти нові методичні прийоми навчально-виховної роботи, приваблює своєю новизною та свіжістю, розширює взаємозв’язки між уроками з мови та інших дисциплін. Переглядаючи фільми або телепередачі, учні одержують емоційну наснагу, що безпосередньо відбивається на якості творчих робіт, бо стимулює мовний процес.

Отже, у кожній людині природою закладений певний творчий потенціал. Виявити здібності, розвинути їх якомога повніше — таке завдання повинен ставити перед собою кожний учитель. Надзвичайно важливо навчити бачити прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно висловлювати думки. Робота ця клопітка, об’ємна, тож розпочинати її слід якомога раніше і проводити систематично.

Успішно розвиває творчі здібності учнів той словесник, який сам є творчою індивідуальністю.

ФОРМИ ТА МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

Література рідного краю виконує важливу роль - формує мистецькі та естетичні уподобання майбутнього покоління, прилучає до скарбниці духовної культури, виховує майбутнього громадянина України. Однією з найважливіших умов становлення і творчого розвитку особистості студента в коледжі є глибокі знання з літератури, гордість за свій подільський край, за письменників Поділля. Сьогодні приємно відзначити, що наше місто (Могилів-Подільський) знаходиться в епіцентрі мистецького життя країни, тому що наш край дав світові багатьох талановитих письменників, які користуються великим успіхом в усіх, хто цікавиться літературними традиціями рідного краю.

         Стало традицією проводити заняття з літератури рідного краю, які міцно вписалися в систему літературної освіти студентів вищих навчальних закладів І - ІІ рівнів акредитації. Програма з дисципліни «Українська література» є за своїм змістом багатогранною. Належне місце в ній займають заняття літератури рідного краю, що мають свої особливості: планувати заняття треба, враховуючи специфіку літератури як виду мистецтва; добирати літературні твори і мистецький матеріал високої художньо-естетичної вартісності; вміло поєднувати ознайомлення краєзнавчої літератури з використанням образотворчого мистецтва, музики, архітектури, історії, релігії, філософії свого краю тощо; забезпечувати формування естетичних смаків, переконань, ідеалів студентів відповідно до людинознавчих, народознавчих та українознавчих традицій; виробляти особистісне ставлення до художньої літератури рідного краю, щоб допомогти студентові самовиразитися, самоствердитися.
Основними методами навчання та фоpмами організації навчально-пізнавальної діяльності на заняттях з літератури рідного краю є: лекція; оглядова лекція тематичного характеру; семінар за творчістю письменника; диспут; конференція; зустріч з письменником; екскурсія до бібліотеки, заочна подорож; обговорення проблеми за круглим столом та ін.
Залежно від мети, завдань заняття, особливостей та жанру художнього твору, обраного викладачем методу проведення заняття можна використати різноманітні прийоми роботи: повідомлення; стислі, докладні та творчі перекази; художню розповідь; виразне читання та інсценізацію; читання творів і уривків; підготовку й обговорення відгуків, анотацій, рецензій; дослідницько-пошукову роботу в місцевих бібліотеках, музеях, архівах; виписування образних висловлювань, афоризмів; підготовку виставок літературних, мистецьких і художніх творів, публікацій, репродукцій; інтерв'ю з автором, його рідними, друзями, знайомими; складання словничків термінів, понять; виставку студентських ілюстрацій до твору; сценічні замальовки, фрагменти відеофільмів; підготовку мультимедійних презентацій тощо.
Заняття з літератури рідного краю можуть бути як традиційними так і нестандартними: лекція-конференція, семінар, диспут, зустріч, екскурсія, візуалізація, практикум.
         Комплексно вивчаючи творчість місцевих письменників, корисно використовувати міжпредметні зв'язки, особливо занять літератури і мови, музики, образотворчого мистецтва, історії України. Це сприятиме глибокому засвоєнню знань студентами про особливості мови художніх творів, стилю і манери їх написання, про художньо-пізнавальну та естетичну цінність цих творів, значно підвищить пізнавальний інтерес студентів до творів письменників-земляків. Крім того, студенти зможуть випробувати свої творчі здібності через різні творчі письмові роботи - відгуки, рецензії, спроби написати власні вірші, оповідання тощо.
         Варто активніше випробовувати у процесі літературного розвитку студентської молоді метод дослідження, без чого не буде ефективною робота по детальному вивченню (чи ознайомленню оглядово) творчого шляху наших земляків-митців. До того ж необхідно виробити чітку систему в цій роботі, використовуючи найефективніші методи та методичні прийоми, засоби і нові форми роботи, що підвищуватимуть пізнавально-творчу активність студентів, формуватимуть у них прагнення до оволодіння літературознавчим матеріалом, який стосується безпосередньо творчості письменників-земляків.
         У коледжі працюють літературні гуртки («Дивослово», «Подільські криниці», «Берегиня»), де студенти збирають цікаві матеріали про письменників рідного краю, підтримують постійні зв'язки з місцевими аматорами, організовують з ними зустрічі, виставки їх творів (збірок), виготовляють альбоми та стенди, присвячені їх життю і творчості.
         Таким чином, заняття з літератури рідного краю є невід'ємною частиною курсу української літератури: вони наближають студентів до їхньої малої батьківщини, дають можливість пишатися тими, хто живе зовсім поруч, спонукають до самостійної творчої діяльності.
         Отже, вивчати твори письменників-земляків корисно і цікаво, бо вони приваблюють читачів і різноманітністю тематики, і стилем, і художніми манерами, і широким жанровим діапазоном. Твори місцевих аматорів дадуть змогу студентам краще і повніше дізнатися про історичне минуле нашого краю, про наших предків, про видатних людей краю,ближче відчути красу рідної природи.

 
                                                              

                           Виразне читання на уроках літератури    
            

Виразне читання – це мистецтво відтворення в живому слові думок і почуттів (якими насичений художній твір), а також наміру виконавця і його ставлення до виконуваного твору. Для визначення цього мистецтва користуються також термінами художнє читання, декламація (можна вживати ці терміни як синонімічні). Виразне читання на уроках української літератури  – це не лише мистецтво виконання художнього тексту, а й предмет навчання цього мистецтва, і метою такого навчання є формування естетично розвиненого читача, здатного відчувати художнє слово, вміти насолоджуватися прочитаним (О.О. Ісаєва). Декламації, мелодекламації та художньому виконанню на уроках світової літератури приділяється багато уваги. Завдання вчителя – допомогти відчути велику силу слова, що впливатиме на почуття, думки, волю, характер і здатність отримувати морально-естетичне задоволення від художнього твору. Мистецтвом усного виконання будь-якого тексту є виразне читання (від імені оповідача), напам‘ять – декламація (від ліричного героя), а майстерність володіння виконавським словом називають художнім читанням. Художнє читання – публічне виконання творів літератури (віршів, прози, публіцистики), особливий вид естрадного мистецтва. Процес навчання майстерного виконання творів складний, тому вчителеві бажано на кожному уроці з літератури вдосконалювати ті вміння, якими учні оволодівають на уроках виразного читання. Процес підготовки вчителя до уроку виразного читання проходить у такій послідовності: Сприйняття тексту. Відчуття краси і одержання естетичної насолоди від прочитаного через уяву і почуття. Аналіз тексту. Розмірковування над твором, відтворення в уяві створені автором картини, перечитування окремих епізодів, знову переживаючи їхню красу, зіставлення своїх міркувань з висновками дослідників. Визначення виконавських задач і шліфування своєї манери виконання. Тренування в декламації. Визначення й уточнення запитань, які треба пояснити. Структура уроків виразного читання Готуючи учнів до уроку виразного читання, треба пропонувати їм переписати текст твору (уривок) у робочий зошит (через рядок, залишаючи місце для позначок). Хід уроку складається з таких етапів: 1. Вступна бесіда (слово). Створення атмосфери зацікавленості твором (історичний, соціальний, біографічний, лексичний коментар). 2. Зразкове читання (показ).  Взірцеве читання вчителя або підготовленого завчасно учня, прослуховування звукового запису. 3. Читання учнями тексту про себе («мовчазне», «німе» читання). Сприяє заглибленню в текст, відчуттю звучання, підготовки до бесіди. 4. Поділ тексту на ланки. Для загострення уваги на композиції твору чи окремої її частини і підготовки до наступного читання кожної частини зокрема. 5. Читання окремих частин тексту. Включає коментар до тексту, вправи у вимові важких слів, словосполучень, зворотів, розмітка найважчих частин тексту знаками партитури, обговорення інтонації, техніки мовлення, логіки читання та емоційно-образної виразності. Прийоми навчання читати виразно Урахування інтонаційного забарвлення кожного розділового знака. Прийом показу як наочна ілюстрація для того, щоб викликати в уяві живі картини, бажання прочитати твір. Прийом зіставлення спонукає до обговорення, оцінки і вибору потрібної інтонації, запобігає помилкам (зіставлення виконання учнів і вчителя, двох учнів, відтворення інтонації з відтінком шаржування тощо). Усне малювання сприяє розвитку творчої  уяви, допомагає наблизитися до розуміння образів. Бесіда за продуманими запитаннями (мета – зрозуміти смисл, уявити картину, визначити почуття автора, ставлення учнів, знайти  кращі інтонації). Хорове читання (позбавити дискомфорту й знайти найоптимальніше звучання). Читання в особах (пошук варіантів виконання, випробування здібностей у різних ролях). Аналіз досягнень і недоліків у техніці мовлення, орфоепії, наголосах, логіці читання, емоційно-образній виразності (конкретні, суттєві зауваження, співчуття, щира доброзичливість). Уважне слухання, використовуючи музичний запис як зразок, доцільно давати додаткові завдання: 1) вдумливо, уважно прочитати текст очима; 2) прочитати голосно, вслухаючись у власне виконання, або читати текст очима так, щоб відчути, як він звучить; 3) прослухати цей текст у виконанні артиста й зіставити його інтонаційну редакцію зі своєю. Вимоги до виразного читання Відтворення емоційної насиченості твору (внутрішнє «бачення», робота творчої уяви читця – особливо поетичного тексту). Розуміння ідейно-художнього смислу, а не лише фактичного змісту тексту. Вміння висловити своє особисте ставлення, передати зміст і настрій слухачам.  Процес підготовки до виразного читання може включати складання партитури, що є сукупністю умовних знаків, за допомогою яких роблять розмічування тексту, щоб запобігти можливим помилкам у процесі його читання. Партитура художнього тексту – це графічне відтворення звучання художнього твору. Складаючи партитуру, позначають паузи, наголоси, підвищення й зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть учителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком. Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань. Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти. Учитель може запропонувати учням такі пам’ятки для вироблення навичок виразного читання віршових творів.  Пам’ятка «Як навчитися виразно читати віршові твори» 1. Вдумливо прочитай вірш. 2. З’ясуй лексичне значення не зрозумілих тобі слів. 3. За змістом та ідеєю твору визнач настрій, з яким читатимеш твір. 4. У кожному рядку визнач (підкресли олівцем) стрижневе слово, тобто слово, на яке падає логічний наголос (слово, яке слід інтонаційно голосом виокремити, бо воно найвагоміше в рядку чи реченні). 5. Познач олівцем паузи: а) кома – ледь помітна пауза (позначка – /); б) двокрапка й тире – помітна пауза (позначка – //); в) крапка – явна пауза із інтонацією завершеності (позначка – ///). 6. Ліворуч від кожного рядка постав стрілку, що передає тон читання: а) підвищення тону – стрілка вгору (↑); б) зниження тону – стрілка вниз (↓); в) рівний тон – горизонтальна стрілка (→). 7. Прочитай кілька разів вірш з дотриманням вимог усіх позначок. 8. Читаючи вірш, уявляй картини, які виникають, і запам’ятовуй їх послідовність. 9. Вивчивши вірш напам’ять, виразно прочитай його своїм близьким і з’ясуй, що б вони побажали тобі для кращого прочитання твору. Врахуй їхні побажання.  Пам’ятка декламатора 1. До читання напам’ять повтори про себе текст вірша. 2. Перед тим як декламувати, займи зручну й правильну позу (стань рівно, розправ плечі, набери потрібну кількість повітря). Для впевненості на початку читання можеш дивитися періодично на двох-трьох учнів, з якими товаришуєш (щоб відразу не знітитися), а згодом, оволодівши ситуацією, слід розсіювати свою увагу по всьому класу. 3. Назви автора й твір, який читатимеш. 4. Читання вірша можеш супроводжувати жестами, проте рухи рук мають бути стриманими, не втомлювати й відволікати слухача. 5. Не поспішай під час читання, набирай повітря рівними частинами під час пауз. 6. Декламуючи, уявляй картини, які озвучуєш, і з відповідним темпом і настроєм передавай їх. 7. Не варто занадто голосно читати вірш, оскільки майстерність у читанні художнього твору визначається передусім темпом, інтонацією, дотриманням пауз, настроєм, а також мімікою, жестами та ін. Розмічання мовних тактів (скісні риски) і читання за ними потрібні для того, щоб змусити учня аналізувати фрази і вникати в їх суть. Уся робота з виразного читання в школі (порівняно з іншими видами робіт з художнім текстом) ґрунтується на високій майстерності вчителя-словесника і його педагогічному такті.Рекомендуємо вчителям самим визначати уривки прозових творів (один раз на рік). Для вивчення уривка прозового тексту напам’ять краще вибирати пейзажі, описи зовнішності (характеру) літературного героя чи описи інтер’єру (екстер’єру) будівлі.                                                                                                                 Ситуативні завдання

На сучасному етапі розвитку освіти одне із найважливіших завдань учителя – навчити учнів самостійно здобувати знання, уміти визначати головне у матеріалі, що вивчається, та робити висновки на основі власних спостережень. Ефективним видом роботи, що сприяє розвитку цих умінь школярів, є ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок – тобто пізнавальну активність. На мою думку, застосування на уроках української мови ситуативних завдань допоможе учням реалізувати власні запити, заохотити школярів до активної діяльності, самопізнання, зробити навчання цікавим і змістовним, а також сприятиме формуванню життєвих компетентностей. Доречними на уроці є ситуативні завдання, розв’язки яких можуть знайти учні під час вивчення нового матеріалу чи після повного його засвоєння. Основою таких завдань є проблема (проблемна ситуація), що ґрунтується на невідповідності або суперечності в структурі знань, умінь і навичок учнів Спосіб розв’язання проблемної ситуації “добувається” у процесі спільної діяльності вчителя та учнів. Результатом цієї діяльності на певному етапі навчання має бути опанування учнями узагальнених принципів розв’язання того чи іншого типу проблемних завдань. Такі завдання, залежно від рівня складності, часу, потрібного для їх виконання, можуть створюватися і застосовуватися учителем на різних типах уроків Кожне завдання характеризується інваріативними та варіативними об’єктивними якостями. До інваріативних якостей належать: наявність вихідних даних; вказівка на діяльність або її результат; наявність об’єкта діяльності; рівень складності; відкрита чи прихована наявність засобів і характеру засвоєння  навчального матеріалу. До варіативних якостей належать: характер ситуації застосування предметних знань; визначення виду завдань (репродуктивні чи творчі); рівень застосування та ін. Завдання мають і суб’єктивний характер (рівень складності; час, необхідний для виконання завдання; ступінь самостійності тощо). Багато значить правильна організація та вибір такого виду роботи, що збуджує розумову діяльність особистості в конкретній ситуації. Важливу роль відіграє спостереження як активний розумовий процес. Як результат зацікавленості, воно, на відміну від сприйняття, спонукає до роздумів, які дають відповіді на поставлені запитання. Пропоную вам самостійно складені   ситуативні  завдання, що ґрунтуються на спостереженні, аналізуванні  ситуацій  та активізують пізнавальну діяльність учнів на уроках української мови  та  літератури. Такі завдання вносять проблемність у процес пізнання, ставлять учнів у ситуацію активної мислительної пошукової діяльності, дають можливість школярам самим дослідити і “відкрити” певне мовне явище. На уроках літератури пропоную виконання таких ситуативних завдань, що сприяють формуванню читацьких умінь (налагодження діалогу автор – текст – читач, проникнення в художню структуру твору, здатність сформувати власне ставлення до прочитаного) та становленню творчого читача, здатного до самостійного повноцінного спілкування з літературними творами, що вміє застосувати набуті знання у різноманітних нестандартних умовах, проблемних ситуаціях. Цьому сприяють такі інноваційні методи і прйоми роботи: читання з передбаченням, “мозковий штурм”, “мозаїка”,,“акваріум”, , “коло ідей”,  синтез думок, деталізація, есе, рольова гра та ін. Зацікавити художнім твором допомагають роздуми над назвою перед його прочитанням. Згодом пропоную написати рефлексивну роботу “Чи справдилися мої очікування” або продовжити речення “Прочитавши твір, я відчув..., подумав..., зрозумів...”. Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати у них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність ситуативних завдань у цьому незаперечна і полягає в тому, що вони стимулюють мислення, збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок, тобто пізнавальну активність, а також сприяють мовленнєвому розвитку школярів.